Перші відомості про єврейську громаду Березного походять з 2-ї пол. XVII століття. А вже на початку ХХ євреї складали 70 відсотків населення міста. Єврейська громада утримувала синагоги, навчальні заклади, цвинтар та притулки. Зокрема Велика синагога була збудована в 1910 р. та мала прямокутну форму. У ній були окремі маленькі кімнати для щоденної молитви. Велика зала в основному слугувала для церемоній у шабат та свята. Після війни в цій будівлі був відділ реєстрації.

Одним із найблагородніших досягнень березнівських євреїв було функціонування похоронного братства – «Хевра Кадіша». Майже усі значимі члени єврейської громади належали до нього. Братство із повагою займалося померлим. Слідкували за тим, аби бідняка було одягнено в останнє вбрання та гарний саван. Проява поваги до покійників була великою заслугою та міцвою, тобто виконанням заповіді, в усіх єврейських містечках.

Єврейські цвинтарі розташовувалися в північно-західній частині міста на берегах ріки. Старий цвинтар був з її східного боку, а новий, закладений у ХІХ ст., із західного, неподалік від католицького цвинтаря. За спогадами очевидців, усі мацеви на кладовищі були дерев’яними і лише центральний охель славетних рабинів був цегляним. Цвинтар також став місцем масового поховання березнівських євреїв, розстріляних у часи Другої світової війни. У 60-х рр. ХХ ст. на цій території розпочато спорудження парку зі ставом, внаслідок чого кладовища були залиті водою і знищені. У кінці 80-х рр. тут було встановлено пам’ятний знак.

Факти:

1. Діяло похоронне братство
2. Єврейські цвинтарі розташовувалися в північно-західній частині міста на берегах ріки. Старий цвинтар був з її східного боку, а новий, закладений у ХІХ ст., із західного, неподалік від католицького цвинтаря. За спогадами очевидців, усі мацеви на кладовищі були дерев’яними і лише центральний охель славетних рабинів був цегляним. Цвинтар також став місцем масового поховання березненських євреїв, розстріляних у часі Другої світової війни. У 60-х рр. ХХ ст. на цій території розпочато спорудження парку зі ставом, внаслідок чого кладовища були залиті водою і знищені.
3.  

Євреї у Березному

Перші відомості про єврейську громаду Березного походять із 2-ї пол. XVII століття. У місті в 1764 р. було 48 єврейських будинків, у 1784 – 29, а в 1787 – 37. Кагал тут повстав у XVIII столітті. Єврейська громада утримувала синагоги, навчальні заклади, цвинтар, притулки. У Березному також діяла організація «Лінат га-Цедек» (івр. Доброчинна опіка).

На початку ХХ ст. євреї складали 70 відсотків населення міста. За даними 1927 р. в Березному проживало 2900 міщан (жителів, які не мали земельних наділів), із них євреї складали 93% (поляки – 4,3%, українці – 1,3, чехи – 0,6%). Напередодні війни єврейська громада відігравала вагому роль у житті містечка. У 1928 р. з 21 лавника Березнівського магістрату 17 були євреями.

«Хевра Кадіша» (похоронне братство)

Одним із найблагородніших досягнень березненських євреїв була «Хевра Кадіша» [похоронне братство, івр. святе братство]. Майже усі значиміші члени єврейської громади належали до похоронного братства. […] Раз на рік відбувалися збори усіх членів братства, під час якого голова – за моїх часів це був Іцхок Печенік (Йоселе) – звітував за діяльність протягом року. Згодом відчитувався «Ель моле рахамім» [Милосердний Господи] та вибиралась нова рада, яку очолював рабин. Після цієї офіційної частини починалась урочиста вечеря з чарочкою горілки, рибою, м’ясом та компотом. […] Братство із повагою займалося померлим [кавод гаМет]. Слідкували за тим, аби бідняка було одягнено в останнє вбрання, гарний саван. Проява поваги до покійників було великою заслугою та міцвою [виконанням заповіді] в усіх єврейських містечках.

Г. Бігль, Мій штетл Березне, Тель-Авів 1954

Династія

На початку XIX ст. місцевий поміщик (переказують, що він заздрив м. Століну, яке розвивалося завдяки цадику та його послідовникам, хасидам, що постійно до нього приїздили) запросив із Пінська хасидського ребе Єхеля Міхеля Печеніка (пом. 1849 р.), виділив йому землю і допоміг збудувати дім. Поміщик сподівався, що відомий релігійний діяч привабить до Березного євреїв і це дасть поштовх економічному розвитку міста. Розрахунки спрацювали, а родина Печеніків, що започаткувала тут нову хасидську гілку, з того часу мешкала в Березному.

 Міхеле був сином степанського магіда, учнем магіда з Межиріччя, внуком рабина Давида Галоя, і на додачу зятем видатного хасидського діяча, рабина Єхеля Міхеля, магіда із Золочева. Перебуваючи у Століні, рабин Міхеле днями й ночами сидів у міському бейт мідраші, вивчаючи Тору зі своїм сином Іциком, зятем рабина Арона з Чорнобиля. Дружина рабина працювала в магазині, забезпечуючи родину, аби її чоловік та син могли посвятити себе науці. Рабина Іцика вважали ілуєм [генієм], мешканці Чорнобиля його дуже любили та поважали.

Г. Бігль, Мій штетл Березне, Тель-Авів 1954

Єврейський квартал

У Березному добре збереглась типова для штетла забудова – одноповерхові дерев’яні та цегляні будинки з дерев’яними ґанками. У фасадній частині будинку зазвичай розташовувалися крамниці чи майстерні, і потенційні клієнти могли заходити туди з вулиці. Коли діти одружувалися, до будинку прибудовувалися нові кімнати і будинок розростався вглиб ділянки. Характерною рисою будинків у містечку були високі чотирисхилі бляшані дахи, які візуально займали більше половини всієї споруди.

У 30-х рр. ХХ ст. євреї в Березному переважно селилися на вулицях 11 листопада, Замковій, Коперника, 3 Мая, Корженевського, Поштовій, Йоселевича, Кілінського.

На карті міста 1922 р. значиться вулиця Шкільна, яка була невеличкою і займала частину теперішньої вулиці Буховича. Починалась перпендикулярно до центральної вулиці Комісарської (теперішня Андріївська) і пролягала до тодішньої вулиці Липки (нині – Київська). На цій вулиці було дві синагоги і будинок рабина.

На вулиці 11 листопада (нині – Назарука) в 1934 р. була аптека і багато ремісничих майстерень. На вулиці 3 Мая (нині – Андріївська) знаходились будівлі клубу і читальні. Тут стояв млин, власником якого був єврей (тепер на цьому місці – будинок музичної школи).

На ринку розміщувались невеличкі крамниці березненських євреїв. Загалом у місті нараховувалось близько 90 крамничок. Важливу роль у торговому житті міста відігравали ярмарки.

Пожежі у Березному

Усе Березне було збудоване з дерева. Селянські хати покривали стріхою. Іскри вистачало, аби згорів увесь будинок. Причиною пожеж найчастіше була взаємна ворожість селян. Єврейські будинки були криті ґонтом, тому коли починалась пожежа, за хвилину вони вже палахкотіли. У кризові часи траплялося, що ремісники підпалювали хати, аби потім заробити на їх відбудові. Саме так сталося під час пожежі 1908 р., після якої непогано збагатились і ремісники, і торговці деревиною. Того разу згоріло пів містечка. За дванадцять років сталася іще одна пожежа.

Г. Бігль, Мій штетл Березне, Тель-Авів 1954

Синагога

Велика синагога була збудована в 1910 р. та мала прямокутну форму 9×12 м. У ній були окремі маленькі кімнати, де по буднях молилися столяри, кравці й чоботарі. Велика зала головним чином слугувала для церемоній у шабат та свята.

Після війни в цій будівлі був РАЦС. Цей будинок і зараз стоїть на вул. Буховича, 3 (щоправда, повністю перебудований і має інше призначення).

Місто Березне, синагога
Освітні і культурні заклади

У 1917 р. в Березному було засновано школу Тарбут, в якій дітей навчали на івриті. Найвідомішим її вчителем був Яків Айзман. Діяла і школа ім. Переца з їдишем як мовою викладання.

На вулиці Поштовій розміщувалась бібліотека ім. Переца, а на вул. Комісарській – сіоністська бібліотека. В обох, окрім художньої літератури, можна було ознайомитися зі свіжою пресою. Найпопулярнішими серед євреїв міста були газети «Дер Момент» (їд. Мить) та «Волінер Штиме» (їд. Волинський голос). Діяв і театральний колектив. Спектаклі показували в клубі «Огніво» на вул. Комісарській (будівля збережена).
Працювала бібліотека Тарбуту, яка надавала головним чином доступ до книг на івриті, однак не цуралась і тих, що були на їдиш. […] Ролі бібліотекарів виконували Гендлер, світлої пам’яті Шмуель Тойльман та інші, і робили це цілком безкорисливо.

Бібліотека ім. Переца розміщувалась вдома у Ефраїма Літвака на вул. Поштовій. Це була велика кімната, уздовж стін якої стояли місткі шафи з книжками мовою їдиш. Були там як роботи єврейських класиків, так і шедеври світової літератури. Таке невичерпне джерело давало можливість отримувати знання всім, а особливо молоді, бо та бібліотека дійсно була одною з найкраще укомплектованих в околиці. Бібліотекарі [Янкель] Пінхусович і Фейга Ліберзон компетентно допомагали читачам і добре знали кожного з них. Завдяки своїм знанням виховали ціле покоління читачів. Бібліотека Тарбуту не могла конкурувати з багатством бібліотеки Переца.

У Березному працювали два театральні гуртки: один при бібліотеці ім. Переца, другий – сіоністський. Обидва ставили п’єси на їдиш, окремо один від одного, а часом і разом. Деякі члени гуртків демонстрували винятковий акторський талант. Тому коли з-поза Березного приїжджали театральні діячі і спільно з міськими гуртками ставили вистави, то збиралися натовпи мешканців містечка.

Г. Бігль, Мій штетл Березне, Тель-Авів 1954

Цвинтарі

Єврейські цвинтарі розташовувалися в північно-західній частині міста на берегах ріки. Старий цвинтар був з її східного боку, а новий, закладений у ХІХ ст., із західного, неподалік від католицького цвинтаря. За спогадами очевидців, усі мацеви на кладовищі були дерев’яними і лише центральний охель славетних рабинів був цегляним. Цвинтар також став місцем масового поховання березненських євреїв, розстріляних у часі Другої світової війни. У 60-х рр. ХХ ст. на цій території розпочато спорудження парку зі ставом, внаслідок чого кладовища були залиті водою і знищені.

Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р. до Березного увійшла Червона армія, а в червні 1941 р. – німці, які в центрі міста облаштували гетто (тепер це територія базару та ліцею-інтернату). До нього зігнали понад 3 тис. євреїв. 25 серпня 1942 р. усіх в’язнів гетто вивели за місто і змусили викопати могилу, після чого їх стратила айнзацгрупа.

Жителі Березного пам’ятають лікаря Лернера, який жив із родиною в будинку на території лікарні на вул. Пілсудського (нині Київська). Щоб не потрапити до гетто, в серпні 1942 р. він ввів смертельну дозу морфіну дружині і маленькому сину, а потім і собі. Всі троє були поховані в садку біля лікарні.

Лише одиницям вдалося вирватися з гетто. Вони переховувалися в лісах аж до приходу Червоної армії. Щоб урятувати життя, вони вдавалися до підробки документів чи прийняття християнства, а також приєднувалися до радянських партизанських загонів.

Могила в дендропарку

Наприкінці 1960-х рр. на місці розстрілу євреїв у Березному почали знаходити викопані людські рештки. З’ясувалось, що це – робота рук мародерів, які шукали єврейські цінності. Щоб припинити варварство, було вирішено на місці захоронення розбити дендрологічний парк. В кінці 80-х рр. тут було встановлено пам’ятний знак.

Історія порятунку Рейзеле Шейнбейн та її родини

У мене був двоюрідний брат на рік старший за мене, і він був там, в Березному [гетто] – Біньямін. Йому б тільки ходити вулицями, щоб подивитися, що діється. Одного разу він повернувся додому і сказав своїй і моїй матері: «Йдемо звідси!». Але ж як євреям вийти з гетто? Моя мати і тітка одягли на голови хустки. Тепер вони виглядали як селянки […]. І вони побігли в ліс […], бо знали, що там їм буде безпечніше.

Ми втекли до лісу раніше – мій батько, дядько і я. І думали, що їх всіх убили […]. Мій дядько зібрав десять чоловіків на міньян, наклав талес і відчитав Кадіш за членів своєї сім’ї, яких ми вважали за мертвих. […] А потім дізналися, що моя мати і тітка вижили. Таким чином у лісі ми возз’єдналися і це було дуже щаслива мить. І все це тому, що моєму двоюрідному брату, який був всього на рік старшим від мене, вистачило здорового глузду, щоб сказати «Йдемо звідси!».

Джерело: http://collections.ushmm.org/search/catalog/irn42261