Рівне
Перша згадка про євреїв у Рівному відноситься до 1566 р. Однак активний розвиток громада отримали лише у XVIII столітті, коли місто перейшло у володіння князів Любомирських, які запрошували євреїв селитися в Рівному. Вони виділили землю для розширення єврейського кладовища і дозволили будівництво синагоги.
У ХІХ столітті значне зростання кількості євреїв в Рівному було пов’язане з швидким розвитком міста після завершення будівництва двох залізничних ліній, що сприяло розвитку торгівлі та промисловості.
У міжвоєнний період Рівне – в той час великий єврейський культурний і громадський центр – перебувало у складі Польщі. У цей період функціонувало декілька навчальних закладів та дитячих садків, де дітей навчали івриту. Однак після включення Рівного до складу Радянського Союзу у вересні 1939 р вся єврейська суспільно-політична діяльність була заборонена, активісти єврейських партій і багато заможних містян-євреїв були арештовані і вислані у віддалені райони Радянського Союзу; всі навчальні заклади з викладанням на івриті були закриті.
Перед початком фашиської окупації в Рівному проживали 25 тисяч євреїв. З липня 1941 року почалися розстріли єврейського населення, наймасовіше з яких відбулося 6-7 листопада 1941 в шести кілометрах від Рівного, в лісі Сосонки. Тоді було знищено, за різними даними, від 15 до 18 тисяч євреїв. У грудні 5 тисяч євреїв були зібрані у рівненське ґетто, яке було ліквідоване 13 липня 1942 року.
Восени 1944 р, коли рівняни почали повертатися з евакуації, єврейське населення міста становило 1200 осіб. З ініціативи колишніх єврейських партизанів була відновлена єврейська громада, відкрита синагога.
У 1970-90-і рр. багато євреїв Рівного переїхали в Ізраїль, США, Німеччину та Канаду.
У 1997 році була офіційно зареєстрована єврейська громада Рівного. Їй у користування передано будівлю синагоги. Силами громади встановлено пам’ятний знак на місці колишнього єврейського кладовища. Цей цвинтар мав давню історію і займав доволі велику територію. Його знищили в радянські часи. А на місці, де були могили, побудували школу, архів, обком партії. Зараз цей пагорб називають «єврейкою».
Дубно
Офіційна історія перебування євреїв у місті Дубно починається ще з 1532 року. В той час сюди приїхали євреї з Іспанії та Франції. Масово переселятися до містечка євреї почали вже після підписання Люблінської унії 1569 року.
Від початку поселення в Дубні євреям була виділена земля на півдні міста, яка прилягала до болотистих берегів Ікви. У 1782–1795 рр. на місці старої дерев’яної було збудовано велику кам’яну синагогу, яка збереглася до нашого часу. Меценатом будівництва разом із кагалом виступив князь Михайло Любомирський. Саме тому над вхідними дверима синагоги знаходиться таблиця, на якій зображено родовий герб Любомирських з ініціалами князя.
З Дубно пов’язана діяльність одного із найвідоміших єврейських проповідників XVIII ст. Якова бен Вольф Кранца (Магід із Дубна), також тут народилися тлумач П’ятикнижжя Соломон бен Йоель та письменник і публіцист Хаїм Цві Лернер.
До наших днів збереглися унікальні знахідки, пов’язаних із єврейською общиною Дубна. Серед них – мергелевий виріб, що датується XVI cт. Напис на ньому перекладається як «Для благословення когана». Можливо, виріб слугував печаттю або матрицею для її відливу. Не виключено також, що він використовувався як кришка чи декоративна деталь від якогось знаряддя чи посудини.
25 червня 1941 р. до Дубна увійшли німецькі війська. Почались переслідування та вбивства дубенських євреїв, яких на той момент у місті було бл. 12 тисяч. У квітні 1942 р. було утворено гетто (окрім євреїв, у ньому знаходилися і роми). 27 травня 1942 р. на старому аеродромі було розстріляно близько 4 тисяч євреїв. Останніх мешканців гетто стратили у жовтні 1942 року. Голокост пережили лише кілька десятків дубенських євреїв.
Сьогодні в місті можна побачити синагогу, яка, щоправда, перебуває в аварійному стані та єврейське кладовище.
Острог
Єврейська історія Острога починається ще з XVI століття. Вже в той час євреї відігравали вагому роль в процесі розвитку місцевої економіки та культури. У цей період у місті діяла єшива – вищий навчальний заклад. Він приваблював до міста багатьох вчених та релігійних діячів. Серед них був Самуель Едельс, відомий як Магарша, – визначний коментатор Талмуду. На його честь названа головна синагога у місті, що побудована у північній частині Острога. Святиня була культурно-освітнім осередком єврейської громади і використовувалася для різноманітних цілей. Крім богослужіння, тут проводилися загальні збори кагалу, навчали дітей, равинів, проводилися суди. Особливістю синагоги було її оборонне призначення.
Починаючи з XVII століття острозький кагал як найчисельніша і найважливіша єврейська громада Волині представляв євреїв волинської землі на Сеймі чотирьох земель (разом із Луцьком, Володимиром-Волинським, Ковелем і Дубно).
Наприкінці XVIII ст. Острог став провідним центром єврейського друкарства в Російській імперії. Поміж 1794 та 1832 роками тут діяло 7 видавництв.
У ХХ столітті єврейська громада була практично повністю знищена. У липні 1941 р. Острог зайняли німці, які вже у перший день окупації заарештували та розстріляли 300 представників єврейської інтелігенції. У двох наступних масових екзекуціях (у серпня та вересні 1941 р.) страчено близько 5,5 тис. євреїв. Тих, хто залишився живим, загнали до ґетто; більшість із них загинула під час наступної масової страти 19 листопада 1942 року. Розстріли проводилися неподалік від лісового масиву Нового міста, в урочищі Красностав. У 90-х роках там встановлено пам’ятник жертвам Голокосту. Вже півтисячоліття у місті розташоване єврейське кладовище. Переживши всі лихоліття і війни, воно стало жертвою радянського господарювання: ліквідоване в 1968 р., воно було перетворене на парк відпочинку з танцювальним майданчиком, стрілецьким тиром і атракціонами, а з надгробків вимощували доріжки у військовій частині та психлікарні. Впродовж останніх років парк закрили, а частину мацев, які дістали з площ та вулиць Острога, повторно встановлено на цвинтарі. Відбудовано й охель над могилою рабина Едельса. Місце поховання Магарші знову є місцем паломництва євреїв з усього світу. Друге життя отримала і Острозька синагога, яка після руйнації у ХХ сторіччі, була відрестарована зусиллями голови місцевої єврейської громади Григорія Аршинова та завдяки коштам меценатів.
Корець
Документальні підтвердження проживання євреїв у Корці датовані XVI ст., хоча місцеві перекази говорять про значно давнішу традицію їхнього перебування у цьому місті.
Наприкінці XVII ст. тут збудовано синагогу, цим же ж століттям датується і найстаріша збережена мацева на єврейському кладовищі.
У 1-й пол. XVIII ст. в Корці жив майбутній лідер хасидського руху Дов Бер з Межиріча, який при житті мав репутацію відмінного тлумача Талмуду та Каббали.
У 1776 р. в Корці була заснована єврейська друкарня. Саме тоді, після отримання дозволу від Юзефа Чарторийського, до міста прибув єврейський друкар. Відомо про 93 найменування книг, виданих у Корці.
У 1881 р. унаслідок великої пожежі згоріли всі діючі корецькі 13 синагог. Поступово їх відбудували.
У роки Другої світової війни єврейська громада була фактично знищена, як і в інших сусідніх містечках. З 17 вересня 1941 р. все єврейське населення було зобов’язане нашивати жовті латки на плечах між лопатками і з лівої сторони грудей. На початку 1942 року в Корці було створено ґетто, куди зігнали всіх євреїв з міста і навколишніх сіл. Ліквідацію ґетто нацисти здійснили 21 травня 1942 року. З усього єврейського населення Корця війну пережило близько 500 осіб.
Сьогодні у місті залишилися лише згадки про єврейську громаду. Поховання видатних рабинів на місцевому єврейському цвинтарі приваблюють сюди паломників, а частина постійної експозиції Корецького районного музею присвячена історії єврейської громади міста.
Клевань
Як і в усіх містечках Волині, у Клевані проживала чимала єврейська громада. У польському путівнику по Волині за 1929 р. Клевань так і називають — «єврейське містечко із кількістю єврейського населення в 1300 чоловік».
Перша згадка про євреїв Клевані відноситься до 1563 року. Серед основних занять місцевих євреїв переважала торгівля хлібом, медом, ремісничими виробами. Однак, зазнавши розорення за часів «хмельниччини», багато євреїв покинули містечко.
З часом єврейська громада почала повертатися до Клевані. Вже у 1865 р тут були 2 синагоги, притулок та аптека, а у ХХ сторіччі функціонувало приватне чоловіче єврейське училище, ательє, книжковий магазин та водяний млин.
Значних втрат єврейська громада зазнала у травні 1919 р під час погрому, влаштованого Богунським полком Червоної армії, а згодом – польською армією. Третього липня 1941 в Клевань увійшли частини вермахту. На другий день окупації 50 євреїв були спалені в синагозі і кілька сотень розстріляні. Наймасовіший розстіл відбувся 15 травня 1942 року – у лісі, за 1 км від селища. Тоді загинуло 1500 євреїв.
Сьогодні в Клевані євреї не проживають. Залишилось лише єврейське кладовище, яке розташоване неподалік Клеванського замку, та барокові руїни синагоги.
Березне
Перші відомості про єврейську громаду Березного походять з 2-ї пол. XVII століття. А вже на початку ХХ євреї складали 70 відсотків населення міста. Єврейська громада утримувала синагоги, навчальні заклади, цвинтар та притулки. Зокрема Велика синагога була збудована в 1910 р. та мала прямокутну форму. У ній були окремі маленькі кімнати для щоденної молитви. Велика зала в основному слугувала для церемоній у шабат та свята. Після війни в цій будівлі був відділ реєстрації.
Одним із найблагородніших досягнень березнівських євреїв було функціонування похоронного братства – «Хевра Кадіша». Майже усі значимі члени єврейської громади належали до нього. Братство із повагою займалося померлим. Слідкували за тим, аби бідняка було одягнено в останнє вбрання та гарний саван. Проява поваги до покійників була великою заслугою та міцвою, тобто виконанням заповіді, в усіх єврейських містечках.
Єврейські цвинтарі розташовувалися в північно-західній частині міста на берегах ріки. Старий цвинтар був з її східного боку, а новий, закладений у ХІХ ст., із західного, неподалік від католицького цвинтаря. За спогадами очевидців, усі мацеви на кладовищі були дерев’яними і лише центральний охель славетних рабинів був цегляним. Цвинтар також став місцем масового поховання березнівських євреїв, розстріляних у часи Другої світової війни. У 60-х рр. ХХ ст. на цій території розпочато спорудження парку зі ставом, внаслідок чого кладовища були залиті водою і знищені. У кінці 80-х рр. тут було встановлено пам’ятний знак.